Методичні розробки, статті

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

Волик В.

вчитель історії та правознавства

КЗ Мелітопольський педагогічний

ліцей-інтернат «Творчість»  ЗОР.

Сердюк Т.

вчитель історії та правознавства

Мелітопольський державний промислово-економічний технікум

Методичне обґрунтування

Сучасна педагогічна наука і практика демонструє підвищений інтерес до питань організації навчання з використанням інтерактивних технологій. У нау­кових та науково-методичних працях Н. Г. Баліцької, К.О.Баханова, О.А. Біди, Г.П. Волошиної, 

О.В. Єльникової, Г.І. Коберник, О.О. Коберника, О.В. Коротаєвої О.М. Пєхоти, 

Л.В. Пироженко, Н.С. Побірченко, О.І. Пометун, Н.О. Суворової, П.В. Шевчука застосування інтерактивних технологій розглядається як один із засобів реалізації діяльнісного, особисто-орієнтованого підходів до навчання, відновлення соціалізуючої функції навчальних закладів.

Поняття “інтерактивний” походить від англійського “interact” (“inter” - взаємний, “act” - діяти). Аналіз підходів щодо визначення поняття “інтерактивне навчання” дозволяє виокремити основну ознаку інтерактивного навчання - взаємодію, яка відбувається а) в системі “педагог-учень”; б) в системі “учень-учень-педагог”; в) в системі “учень-навчальне середовище”.

Внаслідок впливу суб’єктів педагогічної взаємодії один на одного, що зумовлено активністю кожного суб’єкта, його реакцією на дії інших суб’єктів, виникає інтерактивна взаємодія, тобто певне суб’єкт-суб’єктне комунікативне поле, що стимулює потреби учасників навчально-виховного процесу у самоактуалізації та самореалізації. Така спрямованість, в свою чергу, зумовлює наступні головні характеристики навчання з використанням інтерактивних технологій: діалогічність навчання як центральна характеристика гуманітарно-орієнтованої взаємодії між людьми; спрямованість на продуктивну, творчу діяльність; самостійний пошук студентами шляхів та варіантів рішення навча­льних задач, що постав­лені;  активне відтворення знань, що були засвоєні раніше, у нових незна­йомих умовах; розгляд інформації як інструменту щодо досягнення цілей на­вчання, а не його кінцевий резуль­тат. Застосування інтерактивних технологій в навчально-виховному процесі передбачає досягнення певних конкретних ці­лей. Однією з таких цілей є створення комфортних умов навчання, за яких студент усвідомлює свою успішність, стає впевненим в своїх інтелектуаль­них, духовних, предметних здібностях, що призводить до підвищення проду­ктивності самого процесу навчання.

При використанні інтерактивних методів навчання  щодо викладацької діяльності притаманні такі функції:

-     проективно-організаційна: викладач проводить необхідні організаційні заходи для продуктивного проведення заняття);

-     інформаційно-комунікативна: викладач надає необхідну навчальну інформацію, отримує та аналізує інформацію від студентів;

-     мотивувально-стимулююча: викладач створює умови для активної навчально-пізнавальної діяльності;

-     регулятивно-комунікативна: викладач організовує та спрямовує навчально-пізнавальну діяльність студентів;

-     контрольно-оціночна: викладач контролює якість отриманого результату, створює умови для рефлексивної діяльності студентів

Структура заняття з використанням інтерактивних методів розглянуто як послідовність таких етапів:

1.   організаційний: мобілізація студентів до початку заняття.

2.   інформаційний: повідомлення теми, мети заняття, коротка характеристика його перебігу.

3.   мотиваційний: мотивація активної навчально-пізнавальної діяльності студентів.

4.   функціональний: сукупність навчальних ситуацій, що спрямована на досягнення загальної мети заняття, адекватно змісту та цільовим завданням яких обираються інтерактивні технології навчання.

5.   рефлексивний: оцінювання кінцевого результату заняття, самоаналіз та самооцінка.

У запропонованій методичній розробці використані три інтерактивних методи.

1. “Пошук інформації”. Різновидом, прикладом роботи в малих групах є командний пошук інформації (зазвичай тієї, що доповнює раніше прочитану вчителем лекцію або матеріал по­переднього уроку, домашнє завдання), а потім відповіді на запитання.

2. “Спільний проект”. Суть цієї технології полягає в спільному пошуку групами узгодженого рішення. Це знаходить своє відображення у кінцевому тексті, переліку ознак, схемі тощо. Формується декілька робочих груп і група експертів з сильних студентів. Робочі групи отримують 5-10 хвилин для виконання завдання. Група експертів складає свій варіант виконання завдання, стежить за роботою груп і контролює час. По за­вершенні роботи представники від кожної робочої групи на дошці або на аркушах паперу роблять підсумковий запис. Потім, по черзі, надається слово одному доповідачеві від кожної групи. Експерти фіксують спільні погляди, а на завершення пропонують узагальнену відповідь на завдання. Групи обгово­рюють і доповнюють її. До зошитів занотовується кінцевий варіант.

3. Дискусія використовується тоді, коли метою є спільний пошук істини, найкращого виходу із ситуації, коли потрібно розглянути проблему з багатьох позицій. У дискусії слухають партнера чи викладача, для того щоб якнайкраще зрозуміти, якнайповніше сприйняти його спосіб мислення та досвід. Жодного почутого формулювання чи аргументу не відкидають, поки його ретельно не обміркують.

Необхідність запам’ятовування великої кількості інфо­рмації, значна частина якої носить абстрактний характер, викликає значні труднощі для школярів та студентів під час вивчення історичних дисциплін. При вирішенні цієї проблеми необхідно брати до уваги, що найбільш ефекти­вним запам’ятовування буде за умов організації комбінованої діяльності пра­вої та лівої півкуль головного мозку. У лівій півкулі відбуваються процеси, пов’язані з логічним мисленням, у правій півкулі обробляються образи чут­тєвого сприйняття. Одночасне використання функціональних можливостей обох півкуль значно підвищує якість обробки та запам’ятовування інформа­ції. За такого підходу конструктивним уявляються використання такого ди­дактичного інструментарію, який дозволяє одночасно стискати та візуалізу­вати інформацію. Багатоплановість історичного процесу дозволяє активно використову­вати дидактичні багатомірні інструменти, розроблені В.Е. Штейнбергом. На думку В.Е. Штейнберга, дидакти­чні багатомірні інструменти повністю відповідають вимогам універсальності (навчання відбувається на природній мові, а не на формалізованих або на спеціальних знаково-символьних моделях), багатомірності (адекватне відо­браження цілісності, системності, багатомірності реальності) та природовідповідності.

Дидактичні багатомірні інструменти складаються з двох основних ком­понентів: логічного, який представлений у вигляді розстановки систем коор­динат та вузлів (координатно-матричного графіка) та смислового у вигляді ключових конструктів, які змістовно наповнюють візуальний образ. Графічна форма дозволяє правій півкулі головного мозку сприймати дидактичні бага­томірні інструменти як цілісний образ. Система ключових елементів, які се­мантично пов’язані, спонукає логічне мислення як на доповнення системи необхідними компонентами, так і на виключення зайвих компонентів. Таким чином, об’єднуються образна та вербальна мови мозку для цілісного відо­браження дійсності в образах-моделях уявлення знань.

В.Е. Штейнберг виокремлює чотири базові конструкції багатомірних дидактичних інструментів, які визначаються як логіко смислові моделі: контекст - багатомірний смисловий простір; “каркас” опорно-вузлова система координат; “каркас” - опорно-вузлова матриця зв’язку; “каркас” - опорно-вузлова координатно-матрична сис­тема.

У нашій практиці ми використовуємо дидактичні багатомірні інстру­менти за двома причинами: 1) вони є вдалим прикладом реалізації ідей бага­томірності; 2) вони є зручними інструментами для опису багатомірного істо­ричного процесу.

План-конспект

Навчальний предмет	Історія України
Клас	11
Тема	Особливості післявоєнної відбудови Україні.
Тривалість	80 хв.
Тип	Урок вивчення нового матеріалу
Мета	Ознайомити студентів з перебігом післявоєнної відбудови України, суспільними процесами, “радянізації” Західної України, спрямувати їх до виокремлення особливостей цих процесів, створити умови для формування власної позиції щодо цілей післявоєнної внутрішньої політики, засобів її здійснення та підсумків, розвивати вміння критичного аналізу та виокремлення основного змісту; розви­вати хронологічну компетенцію, інформаційну методом ро­боти з історичними джере­лами, просторову шляхом роботи з картою, логі­чну шляхом встановлення причинно-наслідкових зв’язків,
Ключове проблемне питання	Чи використали б Ви методи та підходи щодо післявоєнної відбудови для вирішення економічних проблем сучасної України ?
Навчально-методичне забезпечення	Карта України, фотографії зруйнованих промислових об’єктів, портрети Н.С. Хрущова, Л.М. Кагановича, Р. Шухевича,
Міжпредметні зв’язки	Всесвітня історія, світова література, українська література, економічна географія.
План заняття	1. Аналіз основних напрямів відбудови економіки. 2. Причини виникнення та особливості “другого вітка репресій” 3.Аналіз основних напрямів “радянізації” Західної України.
Література	1. Зубкова Е. Ю. Послевоенное советское общество: политика и повседневность. 1945- 1953. — М. : "Российская политическая энциклопедия", 2000. 2. Іванченко Р.П. Історія без міфів. — К., 1996 3. Історія України. / Під  ред. В.А. Смолія. – К.: Альтернатива, 1997 4. Історія української держави і права. — Ч. 2.— К. : 1996 5. Світлична В.В. Історія України. – К., 2002. 6. Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М. Новейшая история Украины. Часть вторая (1939-2001): Учебник для 11-го класса. – К.: Генеза, 2001

Хід заняття

І. Організаційний етап (1 хв.).

Мобілізація уваги учнів, їх психологічна підготовка до заняття методом бесіди.

ІІ. Інформаційний етап (2 хв.).

Повідомлення про тему заняття, коротка характеристика його перебігу та основних завдань.

ІІІ. Мотиваційний етап (5 хв.).

Стимулювання пізнаваль­ного інтересу щодо ви­вчення теми, визначення власної пізнава­ль­ної мети.

Слово вчителя. Розмірковуючи над історією України в цілому, справедливо, на мою думку, нашу Батьківщину порівняти з птицею Феніксом, яка відома своєю здатністю відроджуватися з попелу. Монголо-татарська навала, події ІІ половини ХVII ст., революція та Громадянська війна 1917-1920 рр. та інші періоди руїн та війн і кожного разу нашому народові вдавалося відродити свої землі, створити умови для подальшого їх розвитку. Вивчення такого історичного досвіду є для нас не тільки цікавим, але й корисним, оскільки сучасна Україна потребує використання ефективних методів та заходів щодо виходу з тривалої соціально-економічної кризи. Ви, як громадяни України, як молоде покоління, що має зробити власний внесок в її світле майбутнє, використовуючи знання і власний досвід повинні розуміти та свідомо підходити до аналізу основних проблем, що стоять перед сучасним українським суспільством. Для цього для нас дуже цінним досвід післявоєнного відновлення України, який ми розглянемо на сьогоднішньому занятті. Для нас важливо не тільки зрозуміти основні елементи цього відновлення, причини та наслідки їх застосування, але й аргументовано поміркувати над проблемою: “Чи могли б ми використати и методи та підходи щодо післявоєнної відбудови для вирішення економічних проблем сучасної України?”.

IV. Функціональний етап

1. Актуалізація опорних знань (8 хв.)

Створення логічного зв’язку з навчальним матеріалом попереднього заняття методом фронтальної бесіди.

Слово вчителя. Для формування об’єктивного та компетентного вирішення сьогоднішнього основного проблемного питання згадаємо, які події призвели до економічної руйнації наших земель у І половині 40-х рр.

Орієнтовні питання для фронтальної бесіди.

1. Яку назву отримала ці подія?

2. Назвіть хронологічні рамки Великої Вітчизняної війни.

3. Чи вдало для радянського народу починається війна? Назвіть основні причини невдач радянській військ на початку війни.

4. Де в Україні розгортаються найзапекліші битви. Назвіть чотири українських міста-героя та знайдіть їх на карті.

5. Чи була Україна повністю окупованою. Назвіть хронологічні рамки.

6. Назвіть особливості окупаційного режиму в Україні.

7. Дайте визначення поняттям “план Ост”, “остарбайтери”, “колабораціоністи”.

8. В якому році починається визволення України?

9. Назвіть найкрупніші визвольні операції радянських військ.

10. Назвіть точну дату повного визволення України.

2. Вивчення нового матеріалу (30 хв.)

За планом заняття студенти роблять самостійно підготовлені повідомлення. Під час кожного виступу слухачі мають визначити 9-10 ключових елементів (поняття, дати, події тощо). Після кожного виступу відбувається обговорення ключових елементів інформаційного блоку та їх систематизація. Інтерактивний метода “Пошук інформації”.

1. Аналіз основних напрямів відбудови економіки. Після війни відбудовний процес відбувався прискореними темпами. У цьому були зацікавлені як влада, намагаючись посилити свої позиції у «холодній війні», що розгорнулася між двома світовими системами у 1946 р., так і українське суспільство, плекаючи надію на краще життя.

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР затвердила п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946—1950 pp. Основні завдання четвертої п'ятирічки полягали у відбудові зруйнованих районів країни, відновленні довоєнного рівня промисловості й сільського господарства і навіть його перевищенні. Виснажені війною робітники змушені були тяжко працювати. Партійно-радянська влада використала звичні для неї методи мобілізацій, застосування примусової праці ув'язнених та військовополонених, практично безплатної роботи колгоспників і дітей.

І все ж відбудова важкої промисловості принесла свої результати. Україна за окремими показниками випереджала розвинуті європейські країни. Промислове виробництво у 1950 р. на 15% перевищувало довоєнний рівень. У 1950 р. народне господарство України майже у всіх галузях промисловості мало найнижчі показники за весь час її перебування у складі Радянського Союзу. Така ситуація була зумовлена не лише воєнними втратами. Причина крилася й в економічній політиці Москви, яка стимулювала швидку відбудову і розвиток насамперед нових індустріальних російських центрів. З розвитком промисловості не зростав життєвий рівень людей. Випуск товарів споживання досяг у 1950 р. тільки 80% довоєнного рівня. Складно було купити продукти харчування. Особливо ці труднощі посилилися після грошової «реформи» 1947 p., яка звела нанівець особисті заощадження.

У складних умовах відбувалося відродження сільського господарства України. Хоч наприкінці 1945 р. посівні площі дещо розширились, республіка змогла продати державі зерна на третину менше, ніж до війни. Ресурси села були мізерними.

На початку 1946 р. у сільському господарстві України склалася вкрай несприятлива ситуація, яка вимагала докорінних змін у аграрній політиці та негайної допомоги з боку керівництва СРСР. Але цього не сталося. Під тиском сталінської верхівки уряд УРСР та ЦК КП(б)У планували на 1946 р. форсоване збільшення посівних площ, урожайності та хлібозаготівель.

Ситуація загострилася до краю навесні 1946 р. Малосніжна зима змінилася найбільш посушливими за останні 50 років весною і літом. Зимові та ярі культури майже цілком загинули. Керівництво кількох областей наполегливо зверталося до уряду УРСР з проханням зменшити планові завдання хлібозаготівель. Виконуючи вказівки Москви, керівництво республіки на чолі з М. Хрущовим не тільки підтверджувало нереальні плани, а й вимагало від колгоспів повернути борги за минулі роки. Було вжито надзвичайних заходів для того, щоб будь-якою ціною отримати від колгоспів заплановану кількість хліба. У сільські райони виїхали представники вищих органів республіки й областей, суду і прокуратури. Відновивши діяльність «Закону про п'ять колосків» початку 30-х років, судові органи республіки тільки у листопаді 1946 р. жорстоко покарали 2313 селян. Але, незважаючи на суворі каральні заходи, у колгоспах не виконувалася повною мірою заготівля зерна. У той час, коли за межі України сотнями ешелонів вивозився пограбований хліб, на всій її території, крім західних областей, вибухнув страшний голод. За неповними даними 1946—1947 pp. у 16 східних областях померли від голоду майже 800 тис. людей.

Опинившись у загрозливій ситуації, керівництво республіки на чолі з М. Хрущовим намагалося знизити рівень катастрофи за рахунок західних областей, неодноразово зверталося по допомогу особисто до Сталіна, інформувало його про тяжку ситуацію в Україні. Реакція Москви була типовою — замість, за висловом Сталіна, «м'якотілого» М. Хрущова у березні 1947 р. секретарем ЦК КП(б)У було призначено більш «твердого» Л. Кагановича. Проте мінімальну допомогу насінням і фуражним зерном все ж було надано. На посівну кампанію 1947 р. УРСР отримала позичку в розмірі 35 млн пудів.

Отже, третій голод в Україні був спричинений, насамперед сталінським керівництвом, яке нехтувало долею мільйонів українців заради імперських інтересів.

2. Причини виникнення та особливості “другого вітка репресій”. Суспільне життя у повоєнні роки залишалося надзвичайно складним і суперечливим: з одного боку, відновлювалися традиційні для радянської системи політичні форми, а з іншого — зберігались обмеження й деформації. У 1946, 1947 і 1948 роках відбулися перші повоєнні вибори депутатів рад різних рівнів. У них брало участь понад 90% громадян України, які мали право голосу. Але це не свідчило про високу громадянську активність мас, — бюлетені містили лише одне прізвище кандидата в депутати, тобто вибору не надавалося. І проголосувати проти цього кандидата під невсипущим оком виборчої комісії та представників партійно-державного апарату рідко хто наважувався.

У 1949 р. було затверджено прапор УРСР — червоно-синій — та її гімн, що мали символізувати державність України. Однак діяльність органів влади республіки визначалася центральними союзними структурами. Всі основні питання її життя вирішувались у Москві Сталіним та найближчим його оточенням. Вироблена там політика реалізовувалася, насамперед, через Комуністичну партію (більшовиків) України — КП(б)У, яка мала статус місцевої партійної організації. За таких умов роль рад, профспілок та громадських організацій зводилася до виконання відповідних партійних директив, а діяльність членів їхніх виборчих органів, у тому числі депутатів, перетворювалася на формальність. Відсутність реальних громадянських свобод і демократії, репресії, жорстокий політично-ідеологічний тиск і контроль, культ особи Сталіна й безмежна влада виконавців його волі на місцях — ці та інші риси тоталітарної системи, посилюючись, згубно впливали на суспільно-політичне й духовне життя народу. У 1947 р. з приїздом в Україну Л. Кагановича (він змінив М. Хрущова на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У і з березня по грудень 1947 р. очолював найвище керівництво республіки) було задіяно на повну потужність увесь охоронно-репресивний механізм системи. З 1948 р. за наказом Л. Берії було прийнято рішення виділити політичних в'язнів в особливу категорію та ізолювати їх у спеціальних таборах суворого режиму. Правила там були жахливі. В'язні, крім всього іншого, не мали права листування і побачення. До того ж після закінчення терміну ув'язнення  їм не дозволяли повертатися додому, залишаючи на довічному засланні поблизу таборів, з яких їх щойно випустили.

Створення особливих таборів вплинуло на моральний дух в'язнів, які часто вдавалися до опору владі. У вересні 1949 р. в спеціальному таборі №1 на Інті було створено підпільний центр з підготовки повстання. У таборі нараховувалося на той час 4 560 в'язнів, з них 60% становили українці. Саме з них було сформовано три курені по 450 осіб в кожному, а також рота смертників-добровольців з 30 осіб. Вони у перші хвилини повстання мали захопити радіостанцію «МінЛагу», щоб сповістити світ про все, що відбувається у сталінських концтаборах. Крім українських куренів, сформували ще дві російські роти, а також по одній білоруській, литовській і латиській. На початку грудня 1949 р. було створено координаційний комітет. З того часу міжнаціональна організація дістала кодову назву «Північне сяйво».

Дух непокори спостерігався не тільки у північних таборах ГУЛАГу. Одним з перших заявив про себе в Казахстані табір Кенгір, у який 1949 р. привезли великий етап зі Львова. Здебільшого це була національно свідома молодь, яка, за визнанням О. Солженицина, зробила у таборах дуже багато для всього повстанського руху. Після бунту оунівців адміністрація табору розпорошила в'язнів по інших таборах, що призвело до несподіваних для МВС наслідків.

Найбільшим повстанням в таборах ГУЛАГу за всю історію його існування був виступ в'язнів Норильська влітку 1953 р. З тих країв в'язнів не вивозили на велику землю, а залишали на довічне поселення. Здавалося, ніхто й ніщо не зможе похитнути устоїв ГУЛАГу. Але в 1952 р. в Норильськ привезли етап українців, членів УПА, засуджених на 25 років у 1949 р.

Причиною вибуху було вбивство молодого в'язня з Волині. 40 тисяч в'язнів Норильська відмовилися працювати. Ватажки повстання були заарештовані. Це спричинило повторний виступ норильчан по всій зоні. В'язні висунули ще одну вимогу: «Воля або смерть». Економічне життя Норильська було паралізовано на 12 днів, після чого в зону ввели війська. Під час придушення повстання було вбито до 800 та поранено понад 300 осіб. Боротьба ця не була марною. її результатом було задоволення багатьох економічних вимог в'язнів. Найголовніше те, що боротьба в'язнів наприкінці 40-х — у першій половині 50-х років спричинила кризу системи трудових таборів. Страйки і повстання не тільки засвідчили силу політв'язнів, а й змусили керівництво таборів і держави піти на поступки. Як стверджує історик Ю. Шаповал, в концтаборах ГУЛАГу більшість становили українці, і саме вони зробили великий внесок у боротьбу і захист прав політичних в'язнів радянських концтаборів.

3. Аналіз основних напрямів “радянізації” Західної України. Після війни сталінський режим поставив собі за мету приведення західних українців у відповідність до радянської системи їх східних співвітчизників. Із східних областей УРСР та інших республік до середини 1946 р. у західні області було направлено 86 тис. партійних, радянських, комсомольських працівників, спеціалістів промисловості, сільського господарства, освіти та охорони здоров'я. Місцевим кадрам у той час не довіряли. І хоч понад 30 місцевих жителів були депутатами корпусу Верховної Ради СРСР і УРСР, реальної влади і впливу на події вони не мали. За свідченням офіційних джерел, до середини 1946 р. на керівну роботу було висунуто 53 тис. активістів з місцевого населення, однак це були другорядні посади на рівні району або села.

Нищівного удару завдала радянська влада греко-католицькій церкві. Після смерті митрополита цієї церкви А. Шептицького (листопад 1944 р.) з ініціативи органів держбезпеки почалася ліквідація уніатства. Було ув'язнено церковних ієрархів на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим, а в березні 1946 р. сфальсифікований собор греко-католицької церкви проголосив про розрив унії з Римом і підпорядкував її Російській православній церкві.

Основні напрями програми індустріалізації в західних областях було викладено у постанові уряду України від 7 травня 1945 року. Ще в грудні 1944 р. при РНК УРСР було утворено Раду допомоги західним областям у їх відбудові та відродженні. Тільки 1944 р. було асигновано 10 млрд крб. і, як наслідок, наприкінці 1945 р. стали до ладу 1700 промислових підприємств і майже 500 промислових артілей. Новозбудовані підприємства були обладнані вивезеним з Німеччини устаткуванням. На початку 50-х років промислове виробництво становило 10% республіканського. Однак підприємства західного регіону були позбавлені їх самостійності й цілком залежали від союзних відомств.

У Західній Україні в повоєнні роки (1948—1953) тривала примусова колективізація. До середини 1950 р. 7190 колгоспів об'єднували 98% селянських господарств. Відтак у стислі строки відбулося примусове об'єднання колгоспів. Наприкінці 1950 р. їх стало не більше 800. Тривали так зване «розкуркулення» і виселення середняків. У східні райони було депортовано 65 906 родин — понад 200 тис. так званих співучасників бандерівських угруповань. Все це ще більше загострило братовбивчу війну на західноукраїнських землях.

3. Систематизація та закріплення нового матеріалу (30 хв.)

3.1. Визначення основних елементів та запис логіко-смислової моделі навчального матеріалу (Додаток1). Інтерактивний метод “Спільний проект” (20 хв.).

3.2. Формування власної позиції щодо ключового проблемного питання заняття та її обговорення. Інтерактивний метод “Дискусія” (10 хв.).

V. Аналіз та самоаналіз (рефлексія) результатів заняття. Домашнє завдання (5 хв.). Створення умов для визна­чення особистих результа­тів навчально-пізнавальної діяльності.