Курсова робота

КЗ ЗОІПІ ЗОР

Кафедра філософії та

суспільно-гуманітарних дисциплін

«ВИКОРИСТАННЯ АКТИВНИХ ФОРМ НАВЧАННЯ, ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ»

Творча курсова робота

слухача курсів вчителів історії та правознавства

    Вчителя школи-інтернату «Творчість»

Волик Валерія Володимировича

    Перевірив:                                         

                                               Термін курсів: 17.08. – 28.08.2015 р.

м.Мелітополь – 2015 р.

ЗМІСТ

ВСТУП	…………………………………………………………………..	3
РОЗДІЛ I.	Теоретичні основи проблеми активності особистості в навчанні і активних методів навчання …………………..	4
1.1.	Проблема активності особистості в навчанні ………………
1.2.	Характеристика основних активних методів і форм навчання ……………………………………………………….	6
РОЗДІЛ II.	Вивчення проблеми підвищення ефективності навчання учнів шляхом використання активних методів навчання ……………………………………………	12
2.1.	Роль активних та інтерактивних форм і методів навчання в удосконаленні педагогічного процнесу та розвитку творчих здібностей молодших школярів ……..	12
2.2.	Особливості організації педагогічного процесу з підвищення ефективності розвитку учнів за допомогою використання інтерактивних методів навчання …………….	14
ВИСНОВОК ………………………………………………………………...		16
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………..		17

Вступ

Найважливішими завданнями реформування освіти в Україні є підготовка освіченої, творчої особистості та формування її фізич­ного й морального здоров'я. Вирішення цієї проблеми передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту й методів навчально-виховного процесу. Традиційні педагогічні засоби виховання, змісту й організації навчально-виховного процесу все частіше не спрацьовують. Через невідповідність темпів і характеру соціальних та педагогічних процесів виникають кризові явища в педагогіці. Найважливіші з них виявляються у нездатності освітньо-виховних закладів, по-перше, впливати на дитину для формування цілісної, а не "часткової" особистості, по-друге, у невмінні враховувати індивідуальні, вікові та соціо-біопсихологічні особливості вихованця, неповторність особистості кожного. Тому у сучасному вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі рівень освіти значною мірою залежатиме від результативності запровадження технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях, які розвивають діяльнісний підхід до навчання.У ХХІ столітті завдяки використанню новітніх технологій (Інтернет, веб-сторінка, мультимедійні засоби (лазерний проектор, ноутбук) можливим та доступним є навчання з використанням інтерактивних методів навчання, а саме: презентація, мозковий штурм, кейс-метод, метод критичного мислення, вікторина, педагогічна реклама, бліцопитування тощо.

Сьогодні неможливо навчати учнів старими методами. Знань стало так багато, професійні навички стали настільки різноманітними, що їх неможливо передати в повному обсязі в межах традиційних методів, шляхом ретрансляції, позбавленої емоційності. Об'єктивне прискорення науково-технічного і соціального прогресу, кризові економічні, екологічні, демографічні, політичні та інші явища, що виникли у сучасному-світі, неминуче позначаються на системі освіти, загострюють протиріччя і труднощі формування молодого покоління.

Глава I. Теоретичні основи проблеми активності особистості в

навчанні та характеристика активних методів і форм навчання

 

1.1.         Проблема активності особистості в навчанні

 

Завдання, визначені Національною доктриною розвитку освіти України у XXI столітті, орієнтують вчителя на запровадження таких методів навчання, які розвивають «уміння самостійно вчитися, критично мислити, здатність до самопізнання і самореалізації особистості у різних видах творчої діяльності». Саме такими є інтерактивні методи навчання, які викликають інтерес до пізнавального процесу, розвивають творчий потенціал особистості, розумову та емоційну сфери.

Використання методів активного навчання є вкрай важливим тому, що вони мають великий вплив на учіння, засвоєння навчальної інформації та вироблення особистісних якостей. Так, одні дослідження свідчать, що учні віддають перевагу методам активного навчання, інші вказують на те, що з точки зору оцінки методів активного навчання та традиційних занятть показники успішності засвоєння знань учнів є співвимірними, а от показники опанування нових навичок значно перевищують ті, що їх було досягнуто після звичайних занятть. Значна кількість учнів із різними індивідуальними навчальними стилями засвоює знання ефективніше, коли використовуються активні методи навчання. Отже, вдумливий підхід до використання методів активного навчання охоплює такі моменти: ми все більше дізнаємося про безліч способів, за допомогою яких можемо ефективно активізувати нашу вчительську практику, і залучаємося до практики саморефлексії щодо власного викладання, а також вивчаємо, яким чином учні навчаються найефективніше.

Активне навчання. Часто цим терміном послуговуються надто вільно, хоча він має специфічне значення. Багато освітян стверджують, що навчання саме по собі є активним, а учні активні навіть під час слухання лекції. Але ми визначаємо активне навчання як таке, що залучає учнів до участі у виробленні пізнавальної інформації та пробуджує особисту відповідальність за те, що вони роблять. Учасниками активного навчання для нас є учні-старшокласники, учителі, вихователі, які мають більший або менший досвід педагогічної діяльності та можливість втілювати засвоєне у практику освітянської роботи з дітьми.

Активні методи навчання - це методи, які спонукають учнів до активної розумової і практичної діяльності у процесі оволодіння навчальним матеріалом. Активне навчання передбачає використання такої системи методів, яка спрямована головним чином не на виклад вчителем готових знань, їх запам'ятовування і відтворення, а на самостійне оволодіння учнями знаннями і вміннями у процесі активної розумової і практичної діяльності.  Особливості активних методів навчання полягають у тому, що в їх основі закладено спонукання до практичної та розумової діяльності, без якої немає руху вперед в оволодінні знаннями.

Поява і розвиток активних методів зумовлено тим, що перед навчанням постали нові завдання: не тільки дати учням знання, а й забезпечити формування та розвиток пізнавальних інтересів і здібностей, творчого мислення, умінь і навичок самостійного розумової праці. Виникнення нових завдань обумовлено бурхливим розвитком інформації. Якщо раніше знання, отримані в школі, технікумі, вузі, могли служити людині довго, іноді протягом усього його трудового життя, то в століття інформаційного буму їх необхідно постійно оновлювати, що може бути досягнуто головним чином шляхом самоосвіти, а це вимагає від людини пізнавальної активності та самостійності. Пізнавальна активність означає інтелектуально-емоційний відгук на процес пізнання, прагнення учня до навчання, до виконання індивідуальних і спільних завдань, інтерес до діяльності вчителя та інших учнів. Під пізнавальною самостійністю прийнято розуміти прагнення і вміння самостійно мислити, здатність орієнтуватися в новій ситуації, знаходити свій підхід до вирішення завдання, бажання не тільки зрозуміти засвоювану навчальну інформацію, а й способи добування знань; критичний підхід до суджень інших, незалежність власних суджень.
Пізнавальна активність і пізнавальна самостійність - якості, що характеризують інтелектуальні здібності учнів до навчання. Як і інші здібності, вони проявляються і розвиваються в діяльності.
Найважливішим засобом активізації особистості в навчанні виступають активні методи навчання.

 

1.2.         Характеристика основних активних методів і форм навчання

 

Сучасні дослідження в галузі освіти доводять, що традиційне навчання з найпоширенішими лекційними та запитальними мето­дами не підходять більшості учнів. Учні по-різному сприймають, обробляють, відтворюють, класифікують та застосовують знання. Одні відчувають глибоко, а інші осмислюють. Чутливі отримують інформацію через органи чуття, а ті, хто осмислюють, підходять до всього логічним шляхом. Одні спочатку вивчають ситуацію, а потім самі пробують з'ясувати суть проблеми, а інші відразу, довго не замислюючись, починають щось робити, бо хочуть від­разу випробувати на собі, засвоїти нові знання. Кожен спосіб сприйняття знань та інформації має свої переваги та недоліки. Тому навчання має бути пристосоване до індивідуальних потреб різних учнів. Це вимагає від учителя різноманітних підходів у на­вчанні. Від уроків, де в центрі уваги знаходиться вчитель, слід переходити до уроків, де самі учні доходять висновків з допомо­гою вчителя.

Рыбникова М.О. писала: «Викладання є мистецтво, а не ремесло – у цьому корінь учительської справи. Випробувати десять методів і обрати свій, передивлятися десять підручників і не дотримуватися жодного неухильно – ось єдиний можливий шлях викладання. Весь час винаходити, вимагати, удосконалю­вати – ось єдиний курс учительського робочого життя» [8, с. 146].

У методі навчання знаходять відображення об'єктивні зако­номірності, цілі, зміст, принципи, форми навчання. Діалектика зв'язку методу з іншими категоріями дидактики взаємозворотна: будучи похідним від цілей, змісту, форм навчання, методи водно­час здійснюють зворотний і досить дієвий вплив на становлення та розвиток цих категорій.

Методи активного навчання розподіляємо залежно від структури тренінгової діяльності та завдань кожного етапу: на підготовчому, основному, завершальному. Основною метою методів, які використовуються на підготовчому етапі, є створення атмосфери порозуміння й емоційного комфорту, виявлення очікувань учасників, а також вникнення в тему. У ключовій частині тренінгу відбувається засвоєння основного змісту. Тому й методи основної частини спрямовані саме на забезпечення максимально успішного засвоєння пізнавальної інформації. Методи завершального етапу спрямовуються на підсумкову роботу закріплення інформації, а також допомагають установлювати зворотні зв'язки. Методи компенсуючого впливу активізують увагу учнів, допомагають конструктивно організувати роботу, уміло зробити психологічне розвантаження, перепочинок, збалансувати різні види діяльності, створити позитивний емоційний настрій. Методи активного навчання втілюються за допомогою низки більш конкретизованих прийомів роботи тренера - ігрових вправ, практичних завдань, рольових та ділових ігор, мозкових штурмів, обговорення проблеми в командах та парах тощо.

Приклади сучасних методів навчання:

„Тренінг“- Сформулювати концепт або визначання тренінгу важко, оскільки часто цей термін вживається зі спортивною конотацією. У підручнику для тренерів Жіночого консорціуму ННД-США (Київ-1997) ми знайшли таке визначення тренінгу: «запланований процес, призначений поновити навички та знання і перевірити ставлення, ідеї, поведінку з метою їх зміни й оновлення. Він містить широке коло навчальних завдань - від формування технічних навичок (наприклад, користування комп'ютером) до складніших комплексів, що можуть повністю змінити або посилити шкалу оцінок і цінностей».

Доповнюючи це визначення, що під час тренінгів постійно використовуються методи активного навчання, оскільки саме завдяки їм з'являються або поновлюються вміння та навички, розвиваються позитивні якості особистості, формується система ставлень до вчіння та пізнання, активізується взаємодія між учасниками занять - це система концептуально, логічно, тематично та структурно пов'язаних занять, під час яких широко застосовуються методи активного навчання, а основною методикою яких є формування або оновлення системи ставлень, професійних умінь і навичок, розвиток у педагогів необхідних для здійснення особистісно зорієнтованої освіти якостей.

«Брейн-стормінг» (мозковий штурм) — застосовується під час мотивації питань, пов'язаних із пошуком шляхів вирішення проблем, а не з усвідомленням змісту понять. Основним змістом, що вивчається на уроці, є моральні орієнтації та цінності, доціль­но використовувати методи «Класифікація» та «Альтернатива».

«Класифікація». Суть методу полягає в тому, що учні отри­мують робочі картки, на яких розміщені різні ознаки певних по­нять або явищ. Спираючись на власний досвід та уподобання, учні повинні згрупувати їх за певними ознаками або критеріями.

«Альтернатива». На робочій картці записана певна проблема і ряд альтернативних пропозицій щодо її вирішення. Кожен учень самостійно повинен обрати тільки одну із запропонованих альтер­натив і пояснити свій вибір.

«Два-чотири – всі разом». Учням класу пропонується проблема (інформація), яку вони спочатку опрацьовують само­стійно, потім обговорюють в парах, далі об'єднуються в четвір­ки. Після прийняття спільного рішення в четвірках відбувається колективне обговорення питання.

«Джиг-со» — дозволяє учням протягом короткого проміжку часу опрацювати великий обсяг навчального матеріалу. Клас ділиться на 3-5 груп, які назвемо «домашніми». Кожен учень повинен отримати порцію інформації для засво­єння, кожна група – свою. Завдання «домашніх» груп — опрацю­вати надану інформацію та опанувати нею на рівні, достатньому для обміну цією інформацією з іншими. Експертні групи, використовуючи кольорові позначки, вислу­ховують представників домашніх груп і, проаналізувавши мате­ріал в цілому, проводять експертну оцінку. Після завершення роботи учням пропонується повернутися «додому» і поділитися інформацією, отриманою в «експертній» групі, з членами своєї «домашньої» групи.

«За – проти» – цей метод використовується для демонстра­ції різноманітних поглядів на проблему, що вивчається. Розгля­даючи протилежні позиції з дискусійної проблеми, учні ознайом­люються з альтернативними поглядами, на практиці навчаються захищати свою власну позицію, вислуховують інших.

Метод «Прес» використовується у випадках, коли виника­ють суперечливі думки з певної проблеми й учневі потрібно по­сісти чітко визначену позицію з обговорюваної проблеми та аргументувати її. Метод дає можливість навчитися формулювати та висловлювати свою думку з дискусійного, проблемного питання аргументовано, чітко, стисло.

Кейс-стаді (Case-studi) метод (розробка Гарвардського уні­верситету) — це навчання за допомогою аналізу конкретних си­туацій. Відмінність методу в тому, що кейс-стаді — створепня проблемної ситуації на основі фактів із реального життя. Учні повинні проаналізувати ситуацію, визначити сутність проблеми, запропонувати основні шляхи її вирішення та обрати кращий варіант. Побудова кейсів базується на реальних фактичних матеріалах чи реальних ситуаціях, які виникають в процесі управління. Використання кейс-методів знайшло широке застосування при вивченні управлінських дисциплін у західних країнах і набуває розповсюдження в навчальних закладах України. Кейс-метод, як одна із форм активного навчання, використовується при викладанні різних дисциплін. Водночас кейс-методи є формою перевірки знань, що розвивають здатність відокремлювати важливе від часткового, виховують відповідальність при прийнятті рішень та формують необхідні навички в процесі навчання. Використання кейс-методів потребує відповідної підготовки як учнів, так і вчителів. їх зміст визначається дисципліною, де використовуються ця форма проведення занять, та ступенем підготовки учнів, тобто використання кейс-методів потребує диференційованого підходу, знання методики підготовки та викладання, володіння спеціальними навичками спілкування з аудиторією.

Аналіз літератури з активних методів навчання дозволив зробити наступні висновки щодо існуючих кейс методів: Case-study method. Цей кейс метод відрізняється великим обсягом матеріалу, оскільки окрім опису ситуації надається і весь обсяг інформаційного матеріалу, яким можуть користуватися студенти. Основний акцент у роботі над кейсом робиться на аналізі і синтезі проблеми при прийнятті рішення. Case-problem method. Під час опису кейса чітко визначається проблема. Таким чином, залишається більше часу на розробку варіантів рішення та їх детальне обговорення. Case-Incident Method. У центрі уваги цього кейс методу знаходиться процес отримання інформації. Така форма роботи потребує багато часу, її можна вважати особливо наближеною до практики, тому що на практиці саме отримання інформації виступає суттєвою частиною всього процесу прийняття рішення. Stated-problem method. Характерною рисою цього кейс методу є надання готових рішень та їх обґрунтування. Завдання полягає, у першу чергу, в ознайомленні зі структурою процесу прийняття рішення на практиці, у критичній оцінці прийнятих рішень і в розробці альтернативних рішень. Очікувані результати впровадження методу кейс-методу в навчально-виховній та науковій діяльності можуть бути різноманітними. Результати впровадження цього підходу стосуються декількох аспектів діяльності, а саме: дослідницького, дидактичного, комунікаційного, діагностичного та прикладного. Дослідницький аспект. Кейс-стаді дозволяє проводити глибинне, детальне дослідження об'єкта, який має чіткі часові та просторові межі, вивчення його унікальної структури, прихованих механізмів його функціонування, сукупності взаємозв'язків як системи або динаміку його розвитку. Результати такого дослідження зазвичай мають прикладний характер як рекомендації відносно даного феномена, а також інших об'єктів, що відносяться до того ж класу і знаходяться в аналогічних умовах. Перспективним є застосування дослідницької стратегії вивчення кейсів з метою розв'язання пояснювальних дослідницьких задач (відповіді на запитання: «як?» та «чому?») в ситуації фокусування на сучасних одиницях аналізу, які не- можливо контролювати. Дидактичний аспект. Це метод конкретних ситуацій, метод ситуаційного ана- лізу, технологія навчання, яка використовує опис реальних економічних, соціальних і бізнес-ситуацій. Особи, які навчаються, повинні проаналізувати ситуацію, ро зібратися в сутності проблем, передбачити можливі рішення і обрати кращі з них. Такі кейси базуються на реальному фактичному матеріалі або ж наближенні до реальної ситуації. Комунікаційний аспект. Слухачам надаються описи певної ситуації, з якою стикається реальна організація в своїй діяльності, для того щоб ознайомитися з проблемою і відшукати її рішення самостійно або в процесі колективного обговорення. Для досягнення цілей предметного навчання в системах загальної, початкової і середньої професійної освіти, вищої освіти найбільш придатні міні-кейси, які використовуються в сполученні з іншими методами та педагогічними технологіями. Важливість цього аспекту можна пояснити неможливістю створення абсолютно якісного і повного підручника з бізнес-підготовки студентів та аспірантів, тому одним із рішень цієї проблеми може бути: інтерв'ю з провідними практиками бізнесу та написання детальних звітів про те, чим займались ці менеджери, а також про фактори, що впливають на їх діяльність.

Роль і значущість форм навчання є визначальною в практиці навчання. Саме від вибору форми заняття залежить досягнення поставлених навчальних цілей.

Глава II. Вивчення проблеми підвищення ефективності навчання учнів шляхом використання активних (інтерактивних) методів навчання

2.1. Роль активних та інтерактивних форм і методів навчання в удосконаленні педагогічного процнесу та розвитку творчих здібностей школярів.

Інтерактивне навчання – це певний різновид активного навчання, який, має свої закономірності та особливості. Навчальний процес завдяки таким технологіям відбувається за умов постійної активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання, коли учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами уроку [12, с. 5].

Для нікого вже не є таємницею, що інтерес до знань в учнів падає. А хочеться, щоб кожна дитина розвивалася всебічно, і якщо в ній «дрімає» якийсь талант, то треба, щоб він розкривався на користь їй та іншим. Адже видатний педагог В. Сухомлинський мудро підкреслив, що, виряджаючи дитину до школи, кожна мати вірить у те, що справжній учитель побачить у дитині щось таке, чого не бачить вона, і буде розвивати помічені здібності. З метою успішного розв'язання даної проблеми вчителі застосовуюють в навчально-виховному процесі активні та інтерактивні методи роботи, які активізують діяльність учнів, розвиваючи їх творче мислення вміння розвиватися розмірковувати і приймати рішення. Я.А.Коменський зазначав: "Якщо навчання дається дитині важко, то в цьому передусім винні методи, якими її навчають" [6, с. 273]. Це положення не втратило своєї активності й значимості і в наш час.

Дійсно, сьогодні, коли обсяг інформації зріс до неможливості осягнення її однією людиною, я вважаю, що дидактична функція вчителя полягає не в передачі знань, а у формуванні навичок здобувати їх. Застосовуючи інтерактивні методи, вчителі моделюють реальні життєві ситуації, пропонуюють проблеми для спільного розв'язання, використовуюють рольові ігри.

Значення інтерактивних технологій велике. Вони дають можливість для кожної дитини створити ситуацію успіху. Постійно виділяти кожне, хоч і найменше, досягнення дитини, особливо підкреслюючи, що це результат її праці (або самостійної, або ж колективної).

Дитина має впевнитись у тому, що завдяки праці і співпраці можна досягнути успіху - для учнів він виявляється у вигляді похвали вчителя, оцінки. А коли школяр, почувається окриленою успіхом, він прагне ще краще здійснювати свою діяльність, у нашому випадку – пізнавальну.

Тому, апробуючи нові технології, адаптуючи їх, потрібно залишати в арсеналі ті, які сприяють розвитку інтелектуально-творчих здібностей дітей, їхньому самовияву, а отже, особистісному становленню.

Завдяки інтерактивному навчанню учень стає активним учасником навчального процесу. Уроки повинні базуватися на співпраці, взаємонавчанні вчитель — учень, учень — учень. При цьому вчитель і учень - рівноправні, рівнозначні суб'єкти навчання. На таких уроках виключається домінування одного учасника навчального процесу над іншими, однієї думки над іншою. Учні вчаться бути демократичними, критично мислити, приймати обгрунтовані рішення.

Використання інтерактивних методів навчанні веде до фахового зростання самого вчителя. Варто зробити перший крок, і після декількох старанно підготовлених уроків учитель зможе відчути, як змінилося ставлення до нього, сама атмосфера в класі, що послужить додатковим стимулом роботи з інтерактивними технологіями.

 

 

2.2. Особливості організації педагогічного процесу з підвищення ефективності розвитку учнів за допомогою використання інтерактивних методів навчання

Вивчаючи методичну літературу, спостерігаючи та аналізуючи уроки, мимоволі замислюєшся про використання активних методів навчання в організації педагогічного процесу.

В задачі технології активного навчання входить розвиток пізнавальної сфери учнів і свідоме активне осмислення та засвоєння ними інформації, її можна використовувати лише тоді, коли учні вже володіють основами необхідної інформації, отриманої, як правило, традиційними методами. Тому недоцільно протиставляти традиційні та інноваційні методи. Необхідно знаходити розумне поєднання і використання сильних сторін в залежності від поставлених перед навчально-виховним процесом завдань і виникаючих ситуацій.

Умови ефективного використання сучасних активних форм і методів навчання:

• поєднання сучасних активних форм і методів навчання з традиційними;

• формування позитивної мотивації учіння;

• поєднання індивідуальних і групових форм навчання;

• диференційованого підходу до навчання;

• наявність в учнів інтелектуальних і загальних навчальних вмінь;

• використання системи активних форм і методів навчання.

Високий рівень успішності не завжди поєднюється з високим рівнем творчої обдарованості. У зв’язку з цим потрібно намагатися створити сприятливі умови для самовираження кожної дитини в різних видах діяльності.

Нині важливу роль у розвитку пізнавальних інтересів учнів  відіграють інтерактивні технології навчання та інтерактивний урок. Мета інтерактивного уроку – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчув би свою інтелектуальну спроможність пізнавати нове. Досягти цього можна за умови постійної активної взаємодії вчителя та учнів, що дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу. Інтерактивність навчання передбачає активізацію навчальних можливостей учня під час навчання замість переказування готової інфрмації. Уроки, на яких використовуються інтерактивні технології, дають учням основні пізнавальні та громадянські вміння, а ща навички і зразки поведінки. Вони захоплюють учнів, пробуджують учнівський інтерес, навчають самостійного мислення та дій. Ефективність і сила впливу на емоції та свідомість вихованців значною мірою залежить від умінь і стилю роботи вчителя.

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків. Як правило, структура таких занять складається з п’яти елементів:

1. Мотивація.

2. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.

3. Надання необхідної інформації.

4. Інтерактивна вправа – центральна частина заняття.

5. Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Під час проведення інтерактивних уроків застосовують парну і групову роботу (в малих та великих групах). Це спонукає учнів висловлювати свої думки, формує вміння переконувати, вести дискусію. Робота в малих групах дає змогу набути навичок спілкування та співпраці. Інтерактивна вззаємодія не заперечує домінування одного учасника навчального процесу над іншими, однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення. Інтерактивне навчання дає змогу різко збільшити відсоток засвоєння матеріалу, оскільки впливає не на свідомість учня, а й на його почуття, волю.   

ВИСНОВОК

 

Відмітна особливість розвитку освіти у світі в даний час – підвищена  увага урядів більшості країн до проблем освітньої якості та ефективності. Освіта стає стратегічною галуззю, забезпечує національну безпеку країни. Про конкурентоспроможність країни починають судити за рівнем освітньої підготовки підростаючого покоління.

Вивчення наукової та методичної літератури з проблеми дозволило зробити висновок про те, що технологія активного навчання - це організація навчального процесу,  яку неможливо неврахувати в навчальному процесі.

Розумне і доцільне використання методів значно підвищує розвиваючий ефект навчання, створює атмосферу напруженого пошуку, викликає в учнів і вчителя масу позитивних емоцій і переживань.

Переслідуючи освітні цілі, активні методи навчання впливають в комплексі на особистість дитини, впливають на розумовий розвиток.
Апробація ділових, дидактичних ігор «круглого столу», методів подиву, успіху та інших показала ефективний вплив активних методів навчання на розвиток і виховання школярів.

Активні методи сприяють кращому засвоєнню знань з різних предметів. Вони допомагають розвивати увагу, вміння критично мислити, виконати точно завдання, проявити кмітливість. У педагогічному процесі слід максимально використовувати активні (інтерактивні) методи.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

     1.            Анцыбор М.М. Активные формы и методы обучения. Тула. -  2002.

     2.            Бондарчук Л.І., Федорчук Е.І. Методи активного навчання в курсі "Основи педагогічної майстерності." Вища і середня пед. освіта. – К., 2003. – № І6. – С. 51– 56.

     3.            Грабовська Т.І., Талапканич М.І., Химинець В.В. Інноваційний розвиток освіти: особливості, тенденції, перспективи. – Вид. ЗОІППО. – Ужгород, 2013. – 232 с.

     4.            Дичківська І. М. Інноваційні педаго­гічні технології. – К.: Академвидав,2004.

     5.            Єльнікова О. Інтерактивні методи навчання, їх місце у класифікації педагогічних інновацій // Дайджест педагогічних ідей та технологій. — 2001. –  № 6. –  С. 52– 53.

     6.            Коменський Я.А. Избранные педагогические сочинения. В 2 –х т. Т. 1. – М.: 1982.

     7.            Максимюк С. П. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 667 с.

     8.            Наволокова Н.П. Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій. – Х.:Вид. група «Основа», 2009.

     9.            Павлова Т.А. Методи активного соціально-психологічного навчання [Текст]: Учеб.пособие. / Т.А. Павлова, Н.В. Мтяш. - М.: Академія, 2007.

10.            Пометун О, Пироженко Л. В. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. – К., 2012. – 135 с.

11.            Софій Н. Інноваційні методи навчання та викладання: теоретичне підґрунтя та методика використання. – К.: Проект «Рівний доступ до якісної освіти", 2010.- С.3-60

12.            Стребна О.В. Інтерактивні методи навчання в практиці роботи початкової школи. В 6-е. - Х.:Вид. група «Основа», 2009.

13.            Стяглик І.Н. «Умови раціонального використання нетрадиційних форм навчання в загальноосвітній школі», науково-методичний збірник, Харків, 1996р.

14.            Химинець В.В. Інновації в сучасній школі. – Вид. ЗІППО. – Ужгород, 2012. -168 с.